Гравець ГК "Галичанка" Наталія Сабова про ігри з "Карпатами": "А що принцип FAIR PLAY вже відмінили?"

У протистоянні гандбольних команд «Галичанка» Львів - «Карпати» Ужгород у рамках 5-го туру чемпіонату України жіночої Суперліги (6-7 листопада 2015р.) ігровий майданчик палацу спорту «Галичина» більше нагадував поле бою. 

На тих іграх літав не тільки м’яч, дісталося і гравцям обох команд: були «польоти», падіння, стусани, сварки і навіть скупі  дівочі сльози.

Та й тренерам подекуди було важко стримувати емоції.

Інакше, напевно, і не могло бути в іграх двох найсильніших команд України – основних суперників за чемпіонство у Суперлізі. Занадто багато стояло на кону – перше місце у турнірній таблиці, престиж та імідж. Та й не звикати гандболісткам обох команд до жорсткої гри – «Галичанка» і «Карпати» пройшли горнило Єврокубків, де ігри дуже і дуже запеклі. Однак,  збентежив післяматчевий коментар головного наставника «Галичанки» Василя Козара: «Підозрюємо струс мозку у Наталі Савчин та Наталі Сабової».

Лікар «Галичанки» допомагає вийти з майданчику Наталії Савчин після отриманого нею удару.

Наталія Сабова погодилась відповісти на запитання, які залишились у багатьох глядачів після гри.

- Наталю, чи правда, що у іграх з «Карпатами» ти та Савчин отримали струс мозку?

- Лікар команди впевнений, що у нас легкий струс мозку, прописав лікування. Звертатися ж до інших лікарів та робити повне обстеження зараз зовсім не має часу. Вже у ці вихідні ми граємо з турецьким клубом у Єврокубку. Тому хворіти ніколи - готуємось до наступних матчів.

- Як почуваєтесь сьогодні, бо після останньої гри Наталя Савчин вигляд мала не дуже?..

- Стан здоров'я наш з Савчин зараз, м'яко кажучи, не найкращий.

- Упродовж останнього матчу «Галичанка» - «Карпати» глядачі на трибунах неодноразово обурювалися грубою грою ужгородок…

- Дійсно, «карпатівки» дуже часто під час матчу чи то ненароком, чи то у них було таке завдання на гру, били нас по голові - то рукою, то м'ячем - будь чим, головне, щоб по голові. На що судді ніяк не реагували, дозволяючи «Карпатам» робити на майданчику все, що вони хотіли. Ми ж не мали права ні на що - одразу вилучали або давали попередження. Виходить принцип FAIR PLAY вже відмінили?! Мені, як гравцю, не коректно обговорювати суддівство. Скажу одне: вигуки глядачів «ганьба», які були адресовані суддям, говорять самі за себе.

-  Якщо бути об’єктивними, то претензії щодо грубої гри були і до вас. Зокрема, гандболістки «Карпат» пред’являють Владі Косміній удар  ліктем в шию їх Олені Косик… 

- Так, я не заперечую, що в кінці другої гри дещо і ми грали жорстко. Ми ж не залізні. Судді впродовж двох днів дозволяли робити їм з нами все, що завгодно, вони били, як хотіли, а ми не мали права ні на що. Ми хоч якщо і грали грубо, то грали відкрито, вони ж робили це переважно так, щоб не було помітно.

- Після гри я зауважила, що ти підійшла до команди «Карпат» і почала сваритися з ними. Що сталося?

- «Карпатівки» дуже часто під час гри били нас в лице, ми стримували емоції і не відповідали їм на агресію. А тут, бачите, одна з їх гравчинь обурилась, коли я на останніх секундах матчу зіграла в захисті корпусом в неї. Якщо на то пішло, то судді мені не дали вилучення, значить я зіграла в межах правил. Після того я бігла у напад спиною до неї, вона наздогнала мене і почала шарпати за футболку та вдарила кулаком в плече. Я добре вихована дівчина, але коли ображають мене або близьких мені людей, я не можу змовчати. Тому дала у відповідь. Так і розпочалась наша сутичка.

- Все це відбувалося під час гри?

- Вона вдарила мене на останніх секундах, а я дала у відповідь після того, як прозвучала фінальна сирена. Зрештою розійшлися миром: точніше, мою опонентку почала забирати Косик, а мене їх лікар. Потім підійшли судді, запитали, що сталося та й на тому все закінчилось.

- Чи не продовжили з’ясування стосунків після гри у роздягальні без зайвих свідків?

- Ні. Розбірок після гри не було, емоції дещо вщухли і всі заспокоїлись.

- У чому бачиш основні причини вашого програшу «Карпатам»?

- В цій грі у нас були значні проблеми з реалізацією. Дуже вдало зіграла їхня воротарка Ірина Яблонська. Ми створювали достатньо моментів, але ніяк не могли знайти в собі сили, щоб виконати останню дію - обіграти воротаря.

- Наталю, а може бути таке, що без Стельмах та Смбатян вам все ж «Карпати» не подужати? Вибач, не дуже приємне запитання та воно виникає у багатьох.

- Я  все розумію. Прогнозоване питання. Звичайно, було легше, коли в команді грали Іра Стельмах та Тамара Смбатян.  Це лідери «Галичанки». Але часи змінюються, тепер дівчата виступають за польський клуб, рано чи пізно кожен піде своїм шляхом. Без них важко, але ми пристосовуємось до того. Перші серйозні ігри без них нам не надто вдалися. Але я думаю, що ігри 10-го кола, коли ми знову зустрінемось з «Карпатами», будуть значно цікавіші. Скажу  ще таке: «Галичанка» завжди вирізнялася тим, що гравці в ній - одне ціле і всі мають якесь призначення в команді. На жаль, на ці ігри не дуже вийшло бути єдиним організмом. Тому такий результат.

- У грі ви ще й часто м’яч губили…  Та й повз ворота били, тобто навіть якби ворота були порожні, все одно м’яч туди б не залетів. А тут яка причина?

- Тут давалось взнаки хвилювання. Ми не змогли опанувати себе. Але якщо б ворота були пусті, то ми б влучали, в тому я вас запевняю (сміється). Їх воротарка дуже вдало грала. Щоб «пробити» її, ми пробували різні кидки, тому деколи і не влучали.

- Склалося враження, що як забивати Яблонській знала Наталка Туркало. ЇЇ виходи на воротарку, як правило, закінчувались голами. У такому випадку, можливо, треба було  б гру будувати під Туркало?

- Наталя Туркало досвідчена гандболістка, грала з різними воротарями, тому визначити слабкі сторони Яблонської та реалізовувати свої моменти не складало для неї проблем. Та це не варіант - не можна весь матч грати одним гравцем. А для «Карпат» щось придумаємо. Ми просто так ніколи не здаємось!

Розмовляла Наталія Васьо

Фото Андріани Сенишин

Василь Козар: "Холодний душ… Він нам потрібний був рано чи пізно"

По завершенні другого матчу 5-го туру жіночої гандбольної Суперліги, у якому  «Галичанка» Львів знову програла «Карпатам» Ужгород (14:24), своїми враженнями від гри поділилися тренери та гравці обох команд. Принагідно поцікавилася і оцінкою суддівства на цих іграх, яке частина львівської публіки затаврувала вигуками «Ганьба!».

Авторкою найбільшої кількості голів у ворота «Галичанки» стала «карпатівка» Дарина Кот. Дарина грає під номером 11 і саме таку кількість м’ячів забила як в першій, так і в другій грі.

№11 – «карпатівка» Дарина Кот, авторка 22-ти голів у ворота «Галичанки» у іграх 5-го туру.

Дарина:  «Ми багато сил виклали у першій грі, через що у другій  грати було важче. Ще й сказали нам перед матчем форму поміняти. Оскільки у нас були сірі кольори, у «Галичанки» фіолетові, а треба, щоб одна команда грала у світлому. Для гравців – поганий знак переодягати форму перед грою.

З «галичанками» спершу йшли на рівних, а потім  вони не забили один-другий-третій м’яч і просто «посипались». А судді, вважаю, тут ні до чого. Судді можуть допомогти одним-двома м’ячами, а на табло була різниця у 10 м’ячів.

У минулому сезоні з «Галичанкою» я не грала, оскільки якраз тоді отримала травму, але зараз відновилася і була рада зіграти з основними суперницями. Думаю, значну роль у нашому успіху зіграло повернення тренера Бориса Петровського».

Найбільше за гру «Галичанки» хвилювалася гандболістка команди Наталія Воловник, яка не змогла підтримати товаришок на майданчику, оскільки ще  відновлюється після травми.

Наталія Воловник (зліва).

Наталія Воловник: «У грі наші багато не реалізували виходів один на один. А це ж стовідсотковий гольовий  момент, в який потрібно обіграти лише воротаря, але, на жаль, Ірина Яблонська виявилась хитрішою. Неточні передачі між нашими були, коли м’яч просто таки губили, та це більше через хвилювання - у певні моменти не витримували психологічно. Свою роль відіграли різні суддівські рішення в однакових ситуаціях.

З «Галичанки» пішли лідери. Додали декількох нових гравців, а їх обкатка у іграх Суперліги ще недостатня, тим паче для такого суперника, як «Карпати». Наступне протистояння з ужгородками у лютому 2016 року. Тож час ще є . Так просто не здамося! Будемо готуватись до наступних ігор з «Карпатами», але спочатку потрібно зіграти Єврокубок і у чемпіонаті України з іншими командами ".

А ось і коментар самої суперворотарки Ірини Яблонської, чудові сейви у виконанні якої не дозволили «галичанкам» реалізувати безліч голів.

Ірина Яблонська – воротар «Карпат» та національної збірної команди України.

Ірина Яблонська: «Я можу оцінити на тисячу відсотків нашу команду. Ми були впевнені, що переможемо! Стояли одна за одну стіною, ми виступили, як справжня, єдина команда. А «галичанки», вважаю, не зуміли до кінця оговтатись після першої поразки від нас. І коли у певний момент друга гра пішла за сценарієм першої, тобто «галичанки» почали відставати на 2-3 м’ячі, вони не зуміли зібратися,  а навпаки розклеїлися. Почали частіше помилятися,  і ми перемогли на їх помилках.

На рахунок криків  з трибун в адресу суддівства скажу так: траплялося, що судді помилялися не тільки щодо «Галичанки», але і в наш бік, та ми ж не виставляємо претензій».

Наталія Сабова – одна з найкращих гравчинь «Галичанки»

Наталія Сабова: «У цій грі в нас були значні проблеми з реалізацією. Дуже вдало зіграла їхня воротарка Ірина Яблонська. Ми створювали достатньо моментів, але ніяк не могли знайти в собі сили, щоб виконати останню дію - обіграти воротаря.

Не хочу нікого засуджувати, але деякі «карпатівки» вели себе зовсім не коректно на майданчику, можливо, це було не надто помітно для глядача, але  були і поштовхи у спину, удари по обличчю і тому подібне. На що судді ніяк не реагували. «Карпатам» судді дозволяли робити у грі все, що вони хотіли. Ми ж не мали права робити нічого – одразу вилучали або давали попередження. Скажу одне: крики глядачів «ганьба», які були адресовані суддям, говорять самі за себе. А мені, як гравцю, не коректно обговорювати суддівство.»

Головний тренер «Карпат» Борис Петровський

Борис Петровський: «Практично всі мої дівчата зіграли на повній самовіддачі, чудово відстояла воротар Ірина Яблонська, яка психологічно і «добила» львівську команду. Спершу дівчата на полі, а Яблонська стала останнім рубежем.

Ми були значно кращі, але це ще нічого не значить, це початок чемпіонату. У нас зі Львовом попереду ще шість ігор. Тішить не лише сьогоднішня перемога, а й напруженість гри, потужна глядацька підтримка, нехай і команди-суперника. Це свідчить про те, що гандболу в Україні бути!

Щодо суддівства - подивіться протокол: у першому таймі жодного вилучення у «Галичанки» не було, а вилучали лише моїх. Я не можу бути об’єктивним, адже  вболіваю за свою команду. Ще й емоції. Можливо, проаналізувавши  відео, сказав би точніше. Та я не маю права оцінювати дії суддів. Вважаю, що зараз це найкомпетентніша суддівська пара в Україні».

Головний тренер «Галичанки» Василь Козар

Василь Козар: «Карпати» - дуже хороша команда, з бойовим налаштуванням, а ще додайте до цього суддівську підтримку, коли дозволяється усе, ось в ужгородок і виросли крила. Не розумію призначення на принципові ігри суддівської двійки Ракітіна-Ткачук.  Оскільки всім добре відомо, чиї то судді і на чийому боці їх симпатії. Глядачі все бачили самі, тому під час гри і після її закінчення сканували суддям «Ганьба!».

Проти Козара знайшли козиря… Козир «Карпат» – досвідчена воротарка Ірина Яблонська. Хоч ми раніше грали з «Карпатами» і перемагали, тож не очікував, що виникнуть такі проблеми.  Вони дали нашим крайнім гравцям Дорожівській, Баранович, Коноваловій, Парандій кидати, а самі змістилися ближче до центру, де діяли дуже грубо. Постійно були порушення. Такі, які, можливо, зі сторони не надто помітні.

Після грубої гри ужгородок підозрюємо струс мозку у Наталі Савчин та Наталі Сабової. Дії щодо Савчин мали би принести «карпатівкам» червону картку, судді закрили очі. Зрештою, кривдниця Савчин - Каганець отримала червону картку автоматично, за три вилучення Але  своє завдання вона виконала – «вирубала» нашого основного гравця.

Тепер «Карпати» будуть розказувати, що і наша Косміна вдарила ліктем в шию їх Олену Косик, а Косміну вилучили з майданчика тільки на дві хвилини.  Я вас прошу, це було наприкінці гри і вже нічого не вирішувало.

Ну що ж - холодний душ… Він нам потрібний був рано чи пізно. Будемо і надалі переформовувати команду. Ті ж «Карпати» минулого року зробили крок назад, доукомплектувались молодими гравчинями - лідерками у юніорському гандболі, попрацювали і отримали хорошу команду».

Поставити крапку в обговоренні суддівства міг би головний суддя змагань Валентин Вакула, проте він від коментарів відмовився. Та й переможців не судять…А переможені не здаються!

«Галичанка» vs «Карпати»

Розмовляла Наталія Васьо

Фото Андріани Сенишин

Тренер: Зал на Руській у Львові був фехтувальним за Австро-­Угорщини, то й тепер має бути таким

Розмова про непросту долю сьогодення найстарішого спортивного залу столиці Галичини, в якому виросла ціла плеяда зірок світового фехтування, зокрема чемпіон світу шабліст Сергій Міндергасов та олімпійська чемпіонка шпажистка Яна Шемякіна.

Тарас Матвіїв. Автор фото - Андріана Сенишин

Жіноча збірна України з фехтування на шпагах, яка три місяці тому у Москві виборола бронзові медалі світового чемпіонату, а нині реально претендує на одну з восьми ліцензій на участь в ХХХІ літній Олімпіаді-2016 у Ріо-де-Жанейро, унікальна тим, що вона повністю сформована з галичанок, а троє з чотирьох її членів виросли в найменшому тренувальному залі для фехтування у Львові. Та нині розмова не про олімпійську чемпіонку Лондона-2012 Яну Шемякіну та її партнерок по збірній Анфісу Почкалову і Ксенію Пантєлєєву, а про славетну і, на жаль, таку несправедливу долю найстарішого спортивного залу в самому серці міста Львова, що поблизу площі Ринок на вулиці Руській. Про неї IA ZIK розповів Тарас Матвіїв, один із тренерів з фехтування дитячо-юнацької спортивної школи «Галіон».

– Пане Тарасе, який зараз рівень інтересу до фехтування у Львові загалом?

– Рівень зацікавлення у львів’ян фехтуванням, я вважаю, нині непоганий, а головне, він зростає. Особливо це стало помітно після останньої літньої Олімпіади, коли наша землячка Яна Шемякіна в Лондоні стала олімпійською чемпіонкою у турнірі шпажисток. Золотий тріумф Яни суттєво посприяв тому, що популярність фехтування у Львові, в порівнянні з попередніми роками, стала значно вищою. У нашій школі є багато дітей, набрано групи новачків, які займаються цим видом спорту. Та, на жаль, умови для занять у нас, м’яко кажучи, не найкращі. Зокрема, під час тренувань немає можливості відділити маленьких дітей від старших і від дорослих. І все це через проблему з місцем – зал надто малий.

– Наскільки я знаю, зал в якому ви займаєтесь, найстаріший спортивний зал у Львові.

– Саме так, наш зал знаходиться в самому центрі Львова, за адресою вулиця Руська, 20, і він був заснований ще в далекому 1886 році. Цей зал був постійно, вже майже 130 років, закріплений для занять спортом. В радянські часи в ньому займались видатні спортсмени, призери олімпійських ігор, чемпіони світу. Окрім фехтування в ньому проводилися і тренування з боксу, різних видів боротьби, гімнастики і навіть бадмінтону. Тобто комплекс видів спорту був чималий і різнобічний.

Індивідуальний урок з юним шпажистом. Автор фото - Андріана Сенишин

– За вашою оцінкою, у наш час цей зал відповідає вимогам сьогодення для ефективного проведення тренувань?

– Якщо взяти до уваги сучасні умови проведення змагань з фехтування, то ні, не відповідає. У нас підлога дерев’яна, а тепер сучасні доріжки для фехтування мають бути електрифіковані та виготовлені з металу. Спортсменам високого класу займатись тут не надто комфортно, але для дітей, особливо для початківців, він цілком підходить. Зараз тут головним чином тренуються вихованці дитячо-юнацької спортивної школи «Галіон» та спортсмени з Львівського училища фізичної культури, але нерідко проводять свої заняття й наші олімпійці. Тренування старших спортсменів з дитячими групами часто переплітаються за часом. Поруч, щоправда, є менший зал, але його використовує поліклініка для проведення занять з лікувальної фізкультури. Та добре, що хоч з роздягальнею питання вирішили.

– А кому належить це приміщення, хто його утримує?

– Приміщення обох спортивних залів є комунальною власністю, так само, як і сусідня поліклініка. Якщо дивитись на Руську, 20, то праворуч буде спортивний зал, а ліворуч – поліклініка. В радянські часи вони були розмежовані і кожен жив своїм життям: в залі займались спортсмени, а в поліклініці лікували хворих. Однак в 90­-ті роки минулого століття ситуація різко змінилася не на користь спорту. Тренери стали виїжджати з нашого міста у пошуках кращої долі і відповідно займатися фехтуванням стало менше спортсменів. Скориставшись ситуацією, поліклініка й забрала маленький зал, який вона досі і використовує для занять лікувальною фізкультурою. Була у медиків, до речі, спроба забрати ще й великий зал, але їм не вдалось це зробити. Виникали моменти, що ми навіть судилися з поліклінікою, яка виявляла бажання відкрити масажні кабінети у великому залі для тренувань. Дякувати Богу, цього не сталось, тож спортивна школа продовжує функціонувати, причому доволі успішно. Найкраще про це свідчать успіхи наших фехтувальників на найпрестижніших змаганнях європейського і світового рівнів.

– Чи підтримує фінансово вашу школу держава або влада міста?

– Скажу відверто, поки що ми цього не відчуваємо. Зараз, щоправда, з’явились ніби то якісь певні проекти по підтримці спорту з міського бюджету. В усякому разі розмови про це точаться. Але на даний момент ми того не відчули і не бачили.

Групова робота в парах. Автор фото - Андріана Сенишин

– Тобто виходить, що головний фінансовий тягар лягає на батьків дітей, що тренуються у вашій спортшколі?

– В принципі так. На плечі батьків лягають виїзди на змагання дітей, навіть по Україні, не кажучи вже про поїздки на міжнародні турніри. Ми вдячні батькам за те, що вони з розумінням ставляться до реалій нашого буття і усвідомлюють, що дитину треба не лише нагодувати, одягнути, обути, а й треба їй дати виховання – фізичне і духовне.

– Скільки коштує для дітей заняття фехтуванням у вашій школі?

– Тренування безкоштовні.

Удосконалення техніки пересування. Автор фото - Андріана Сенишин

– А з якого віку діти приходять до вас на тренування?

– Записатись в секцію можна з восьми років, але фактично ми починаємо приймати з дев’яти – десяти років. Знаєте, тут треба кожен раз дивитись по самій дитині. Практично ніхто не приходить готовий для занять фехтуванням. Гнучкість, координацію треба напрацьовувати. Спортивні таланти набуваються, а не народжуються.

– Скільки одночасно дітей тренується у вас в залі?

– Зазвичай, до 20 чоловік. Сам зал, як я вже казав, невеликий – має площу близько 100 квадратних метрів. Якщо б у нашому розпорядженні був ще й менший зал, то це дало б більше вільного простору для тренувань. В спортивній спеціалізації різні види тренувань мають бути відмежовані, щоб ніщо не заважало і не відволікало дітей від роботи, яку вони виконують. Є ще одна проблема від нашого сусідства з поліклінікою. Коли у нас тривають тренування, у цей же час медики проводять в малому залі лікувальні вправи з хворими. У нас є загальний коридорчик і наші діти стикаються там з хворими. Мені здається, що це не дуже добре. Якщо цей зал був спортивним ще за австро­угорських та радянських часів, то тим більше має використовуватись за призначенням в незалежній Україні. Невже у поліклініки немає вільного кабінету для проведення масажу и лікувальної фізкультури? Там така велика будівля і там такі кабінети, що в них можна зробити кілька спортивних залів.

Юні вихованці ДЮСШ "Галеон" з дворазовою медалісткою чемпіонату світу Анфісою Почкаловою. Автор фото - Андріана Сенишин

– Уточніть, будь ласка, які саме виникають незручності під час тренувань через нестачу місця у залі?

– Окрім власне фехтування, ми упродовж тренування проводимо ще й естафети, підготовчі вправи, загальну фізичну підготовку, заняття зі снарядами, гантелями, вправи на шведській драбині, на тренажерах, а зал не такий вже і великий для такого обсягу дій. Отже, виникають великі незручності, коли, наприклад, якась група дітей фехтує на доріжці, а їх у нас три, а в кінці залу в куточку для фізпідготовки проводиться інший вид тренувань. У таких умовах треба бути дуже уважним, щоб ніхто не травмувався. Адже спорт це багатогранна робота. Це як у побуті, на кухні варимо їсти, а спимо в іншій кімнаті. Тому і нам дуже хотілося б, щоб малий зал повернувся у своє рідне спортивне середовище.

Олена Толстая, для IA ZIK

Збірна України – переможець "Кубку Карпат–2015" з водного поло

У Львові фінішував ІІ Міжнародний турнір «Кубок Карпат–2015» з водного поло. Головний приз вибороли господарі, збірна України. У  фіналі підопічні Валерія Завізіона з рахунком 10:7 обіграли команду Польщі.
Матч №7. Гра за 3-є місце 
Молдова – Словаччина – 11:9 (4:3, 2:2, 3:1, 4:2)
13 вересня. Початок – 09:15. Львів. Басейн СКА. 120 глядачів.
Судді: Кшиштоф Гарболевскі (Польща), Вадим Скуратов (Україна).
Молдова: Дмитро Нікітін, Олег Старший – Олег Кубасов, Олександр Чумак (2), Артур Калиновський (2), Олександр Флоря (1), Андрій Руссу (1), Завн Степанян, Кирило Ляхов, Олег Грибанов (2), Олександр Трусько (1), Олександр Сосінов (2), Андрій Кавкалк, Андрій Тарасов (2).
Головний тренер – Михайло Нагорний.
Словаччина: Томаш Балог, Петер Калавскі – Патрік Гаспарік, Ерік Галушка, Річард Руснак (2), Юрай Діли (3), Мартін Діли, Мартін Палащак (1), Томаш Орем (2), Томаш Грівальскі, Річард Кєрлонц, Ян Сурін.
Головний тренер – Кароль Бачо.

Заключний день ватерпольного турніру у місті Лева розпочався з матчу за третє місце між збірними Молдови та Словаччини. Вчора, в рамках групового етапу у грі цих команд перемогу (11:9) одержали молдовани, які вирвали перемогу на заключних хвилинах. Підопічні Михайла Нагорного відмінно розпочали й сьогоднішній поєдинок. Суперники відіграли лишу трохи більше чотирьох хвилин, а на табло горіли цифри 4:0 на користь молдаван. Втім, як і вчора, гра нагадували гойдалки. Достатньо сказати, що до завершення першої чверті словаки більше не пропускали, а головне, почали забивати самі і скоротили відставання до мінімуму – 4:3. Другий період пройшов у рівній боротьбі. Кожна з команд закинула по два м’ячі, тож на екваторі молдавани зберігали мінімальну перевагу в рахунку – 6:5.
Слід також сказати, що гра відрізнялася жорсткістю зі сторони обох сторін, що постійно призводило до виникнення конфліктів, які переростали інколи навіть у невеличкі бійки. Нагадаємо, що учора наприкінці поєдинку глядачі взагалі стали свідками такого собі «махача» у форматі «стінка на стінку». Сьогодні ж суперники також були далекі від товариських стосунків, але до подібного протистояння справа все ж не дійшла.

Можливо, кінцівка знову була б емоційною, але збірна Молдови після великої перерви почала поступово відриватися у рахунку. У третій чверті команда Михайла Нагорного відмінно зіграла зонний захист, дозволивши супернику нанести по своїх воротах лише один влучний кидок і той у чисельній меншості. Вдало молдавани зіграли і в нападі, закинувши три м’ячі. Тож перед заключною восьмихвилинкою вони мали перевагу у цілком комфортні три голи – 9:6.
Заключний період за великим рахунком перетворився на формальність. Ні, підопічні Кароля Бачо рук не опустили, але й особливої віри у позитивний для себе результат в їхніх діях помітно не було. Натомість молдовани продовжували непогано плести багатоходові комбінації та досить надійно оборонятися. У такий спосіб до фінальної сирени їхня перевага в рахунку зросла до п’яти закинути м’ячів – 13:8.
Матч №8. ФІНАЛ 
Україна – Польща – 10:7 (1:1, 3:2, 3:0, 3:4)
13 вересня. Початок – 11:00. Львів. Басейн СКА. 300 глядачів.
Судді: Олег Грибанов (Молдова), Вадим Скуратов (Україна).
Україна: Денис Волончук, Віталій Петров – Олексій Шведов (2), Юрій Мамєтьєв (1), Роман Грищук, Олександр Дядюра (5), Олександр Єрмаков, Олександр Абрамов, Віталій Свіщов, Станіслав Дубелір, Богдан Дзядик (1), Кирило Наволоков (1), Гліб Шульженко.
Головний тренер – Віталій Завізіон.
Польща: Ян Шабловскі, Павел Ліс – Павел Радзінскі, Гжегош Мос (2), Мартін Андрушкевич (2), Бартоломей Ковалевські (1), Якуб Беднарек, Пьотр Міхальскі, Міхал Бар, Марцін Бар, Бартош Шиманскі (2), Оскар Шимонік.
Головний тренер – Едвард Куява.
Фінальну дуель між господарями турніру, українцями та поляками глядачі очікували з величезним нетерпінням та цікавістю. Адже в останньому офіційному матчі, в рамках відбору до Чемпіонату Європи 2016 року, «синьо-жовті» вперше в історії взаємостосунків поступилися «біло-червоним» (8:12). Сталося це на території Кадри, тож зрозуміло, що в рідних пенатах підопічні Валерія Завізіона і Олександра Євтушка горіли бажанням взяти реванш.
Гра розпочалася нервово, найкращим свідченням чого є той факт, що один з лідерів польської збірної Гжегош Мос, як то кажуть, на рівному місці заробив вилучення, а українці, розігруючи чисельну більшість, навіть не змогли довести справу до кидка по воротах.  І все ж саме «синьо-жовті» відкрили рахунок у матчі. Олександр Дядюра своїм фірмовим кидком застав зненацька голкіпера гостей Яна Шабловського, між іншим, кращого воротаря турніру за версією організаторів.
Забігаючи трохи наперед, зазначимо, що Сашко встановив сьогодні показник, який не можливо перевершити, а лише повторити – лік голам у кожній чверті гри розпочинав саме 5-й номер збірної України.

Однак попереду господарі майданчика були не довго. Вище згаданий Мос скористався помилкою українців і кидком з середньої відстані не залишив шансів на порятунок Віталію Петрову, голкіперу нашої збірної. 1:1 – саме за такого нічийного рахунку суперники пішли на першу коротку перерву.
Другий період видався значно результативнішим. На двох суперники закинули п’ять м’ячів – три господарі і два гості. Загалом перевага була на боці нашої збірної, але не завжди «синьо-жовті» тактично грамотно розпоряджалися своїми шансами. Зокрема, не пішов сьогодні кидок у Кирила Наволокова та Юрія Мамєтьєва, але і один, і другий вперто продовжували намагатися пробити Яна Шабловського. Не найкращим чином українці діяли і в обороні. Зокрема, другий гол, що називається, ми привезли собі самі. Та якби там не було, на екваторі матчу збірна України була попереду – 4:3.
Переломним у матчі став третій період, який на «сухо» відстояв голкіпер «синьо-жовтих» Віталій Петров. Натомість його візаві Ян Шабловскі тричі змушений був виконати найнеприємнішу для себе процедуру – діставати круглого із сітки власних воріт.  Першим його змусив це зробити, традиційно, для звітного поєдинку, Олександр Дядюра, реалізувавши чисельну більшість. Згодом красивий гол забив наймолодший гравець української збірної Богдан Дзядик – 11-класник Львівського училища фізичної культури, діючи, як і в львівському «Динамо», на позиції «стовпа», класно розібрався з двома оборонцями і кидком з близької відстані не залишив шансів голкіперу Кадри. На сам кінець третьої восьмихвилинки з гострого кута з правого флангу атаки польського голкіпера «пробив» Олексій Шведов.

Четвертий період розпочався за рахунку 7:3 на користь господарів, а через 41-у секунду після поновлення гри перевага українців зросла до п’яти голів – 8:3. І знову відзначився Сашко Дядюра. Здалося, що все закінчиться розгромом. Однак сталося все трішки по-іншому. Гонор поляків та до певної міри заспокоєність українців призвели до того, що в підсумку фінальна сирена зафіксувала звитягу збірної України з рахунком 10:7. Напевне символічно, що останню крапку у грі поставив все той же Олександр Дядюра – він відкрив лік голам у матчі, він його й закрив.
Додамо, що індивідуальними призами організатори турніру відзначили:
кращий воротар – Ян Шабловскі (Польща);
кращий захисник – Андрій Руссу (Молдова);
кращий нападаючий – Богдан Дзядик (Україна);
найкорисніший гравець – Олександр Дядюра (Україна).



Післяматчеві коментарі:
Головний тренер збірної України Валерій Завізіон:

«Я б сказав, що це був матч невикористаних можливостей. Ви самі бачили, скільки вони забили голів і скільки було ударів з дуже гарних позицій, а результативність при цьому слабенька. Не дивлячись на те, що рахунок приємлемий, він мав би бути двозначним. Необхідно було реалізовувати ті моменти, які були створені. Не забиваючи голи, важко виграти. Удари повз ворота з двох або трьох метрів недопустимі. Це відбувалось не через те, що вони не зіграні, а тому, що їх індивідуальна підготовка страждає. Харків’яни лише в ріці тренувались. Нема ігрової практики, і природно технічна сторона страждає. Ще для тренувань потрібен гарний голкіпер, щоб ватерполісти вчились пробивати воротаря.
З позитивних моментів: сьогодні непогано виглядав Олександр Дядюра і Богдан Дзядик. Хоча в другого ще трохи слабенько з реалізацією, з двух метрів вже треба влучати хоча б в 70 відсотках випадків. А коли ти стоїш один і ніхто тобі не заважає, має бути стовідсоткова реалізація. Непогано стояли воротарі Віталій Петров і Денис Волончук. Ними я задоволений».
Капітан української збірної Олексій Шведов:

«У вчорашній грі з поляками, яка закінчилася з нічийним рахунком 12:12, ми більше зосереджувались на відпрацюванні ігрових комбінацій, командних взаємодій тощо. Грали так, оскільки ще до матчу визначилось, що ми у фіналі. Сьогодні ж була потрібна лише перемога, на це і працювали. Непогано відстояли в захисті, відповідно менше пропустили. Було багато вилучень гравців – тут не приховую і наших помилок, але хочу відзначити, що суддівство сьогодні було не зовсім об’єктивним. Багато суперечливих моментів, які виникали у грі, судді вирішували на користь поляків. Проте для нас це стало своєрідним загартуванням перед заключним кваліфікаційним туром Чемпіонату Європи, на який незабаром вирушимо до Франції. Усі гравці намагалися проявити себе, щоб потрапити до складу команди на ігри у Францію. Думаю, сьогодні ми заслуговуємо на схвалення. Тож ввечері трішки відсвяткуємо та вип’ємо шампанського з трофейного Кубку. Та все у межах розумного, лише для кращого згуртування колективу, адже вже завтра зранку у нас планове тренування. Залишаємося у Львові до 23 вересня на зборах, до нас під’їдуть також наші легіонери – Микита Апостол з Росії та Максим Ратков і Владислав Войтенко зі Словаччини».
Головний тренер польської команди Едвард Куява:

«Вважаю, що мої хлопці впоралися з грою добре. Просто їм було дуже важко, бо відіграли усі матчі без відпочинку та майже без замін. Ми привезли лише сімох гравців, у вашій же збірній – 14. Та для нас це стало хорошою підготовкою до другого кваліфікаційного турніру Чемпіонату Європи. Я дуже задоволений, що ви нас запросили і ми зіграли на такому хорошому турнірі. Скажу вам по секрету, що нашу команду на сьогоднішній фінал мали підсилити ще троє гравців, але їх не пропустили на кордоні. Якби вони зіграли разом з нами, ми би точно перемогли! Радіємо, що наш Ян Шабловскі визнаний кращим воротарем «Кубку Карпат». Все було дуже класно, обмінялися подарунками з вашими тренерами, щиро вдячні за гостинність. Наостанок хочеться відзначити ваших гравців з львівського «Динамо» Олександра Дядюру та Стаса Дубеліра, які мені дуже сподобались. Ваша збірна ще досить молода, проте перспективна. Успіхів вам!»
Підготували Наталія Васьо та Олена Толстая

Водне поло

Автор: Текст: Наталія Васьо та Олена Толстая; Фото: Андріана Сенишин

За матеріалами: Галичина Спортивна