Направду неймовірно цікава легенда пов'язана з чудовою завісою «Парнас» Львівської Опери, яка справно служить театрові вже понад сто років. Коли будівництво театру йшло до завершення, засновники Опери вирішили, що завіса у ній має бути такою ж помпезною і урочистою, як і сама будівля. І вони послали знавців-спеціалістів у театри Європи, аби ті підібрали зразок завіси, який би найкраще пасував до Львова. Найбільше посланцям сподобалися завіси у Міланському театрі і в театрі Кракова. Як потім з'ясувалося, їх автором був відомий художник Генрик Семирадський, до речі, поляк, який народився в Україні. Йому і зробили замовлення на театральну завісу.
Майже чотири роки, поки тривало будівництво театру, митець працював над своїм шедевром, але, на превеликий жаль, коли робота була закінчена і треба було відкривати театр, виявилося, що грошей на викуп завіси засновники не мають. Театр будувався здебільшого на пожертви меценатів, але вони усі заявили, що більше грошей не дадуть.
Замовники, похнюпившись, вирушили до Італії і повідомили Семирадського, що грошей, аби заплатити за його роботу, немає. Художник виявився людиною напрочуд доброю, не розгнівався на невдах, а повів їх до своєї майстерні і показав завісу. Львів'яни втратили дар мови і цілий день простояли, милуючись шедевром, про який вони стільки мріяли. Коли був уже пізній вечір, гостей попросили залишити майстерню. Цілу ніч львівські шанувальники мистецтва сперечалися про художні нюанси величної картини, а щойно зажеврів ранок, вони вже були біля дверей майстерні і благали Семирадського ще раз показати їм завісу, аби розв'язати мистецьку суперечку. Художник сам зацікавився суперечкою і разом із гостями провів біля завіси декілька годин. Наступного дня львів'янам треба було вже вирушати додому і вони знову благали майстра востаннє показати їм свій шедевр.
І тоді Генрик Семирадський зрозумів, що ніхто так не поцінує і не полюбить його картину, як ці люди і ніде у світі вона не буде так гарно виглядати, як у тому місці, для якого була призначена. І митець зробив прекрасний вчинок — подарував плід свого натхнення львівській Опері. Це було якраз напередодні відкриття театру у 1900 році, а вже 1902 року художник помер, але його чудова робота і дотепер тішить вишуканий художній смак львів'ян.
Майже чотири роки, поки тривало будівництво театру, митець працював над своїм шедевром, але, на превеликий жаль, коли робота була закінчена і треба було відкривати театр, виявилося, що грошей на викуп завіси засновники не мають. Театр будувався здебільшого на пожертви меценатів, але вони усі заявили, що більше грошей не дадуть.
Замовники, похнюпившись, вирушили до Італії і повідомили Семирадського, що грошей, аби заплатити за його роботу, немає. Художник виявився людиною напрочуд доброю, не розгнівався на невдах, а повів їх до своєї майстерні і показав завісу. Львів'яни втратили дар мови і цілий день простояли, милуючись шедевром, про який вони стільки мріяли. Коли був уже пізній вечір, гостей попросили залишити майстерню. Цілу ніч львівські шанувальники мистецтва сперечалися про художні нюанси величної картини, а щойно зажеврів ранок, вони вже були біля дверей майстерні і благали Семирадського ще раз показати їм завісу, аби розв'язати мистецьку суперечку. Художник сам зацікавився суперечкою і разом із гостями провів біля завіси декілька годин. Наступного дня львів'янам треба було вже вирушати додому і вони знову благали майстра востаннє показати їм свій шедевр.
І тоді Генрик Семирадський зрозумів, що ніхто так не поцінує і не полюбить його картину, як ці люди і ніде у світі вона не буде так гарно виглядати, як у тому місці, для якого була призначена. І митець зробив прекрасний вчинок — подарував плід свого натхнення львівській Опері. Це було якраз напередодні відкриття театру у 1900 році, а вже 1902 року художник помер, але його чудова робота і дотепер тішить вишуканий художній смак львів'ян.
Немає коментарів:
Дописати коментар