Рецензія на книгу Станіслава Кульчицького «Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид: мовою документів, очима свідків»

 

  Книга складається з двох розділів. У першому розділі «Голодомор як геноцид: доказова база» 1932-1933 pp. висвітлено на основі документів, а в другому «Як це було» — головним чином через розповіді людей, які пережили його. Несхожі між собою види джерел подають картини Голодомору, що збігаються навіть у деталях.

  У книзі показано Голодомор очима людей. Тут зіставляються з документальною базою розповіді емігрантів з Радянського Союзу, які свідчили перед комісією Конгресу США з розслідування українського голоду

1932–1933 рр. Особлива цінність цих розповідей зумовлена характером опитування, адже давали свідчення лише ті люди, які під час голодомору були вже дорослими (добре запам’ятали саме цей час). У кожному підрозділі дано розповіді, фрагменти життя, публікації зарубіжних газет, листи тих хто жив у цей «важкий» період та розумні цитати людей, і це все зумовлює цікавість книги. Тому що, вставки живих фактів від реальних людей набагато легше реалізуються в голові читача, і відразу переносишся у цей скрутний нелегкий час.

  Найбільше мені запам’яталося, як Лідія Чуковська описувала цей період такою фразою: «Зустрілися дві Росії –та, що сиділа, і та, що саджала. Була, однак, і третя Росія (так само – Україна, Казахстан тощо), яка не брала участі у репресіях і не зазнавала їх».

  Також у збірнику зібрано документи, що розкривають трагічну сторінку історії українського народу ХХ ст. - Голодомор 1932-1933 рр. Вони відтворюють жахливі реалії життя українського села: недоліки весняної посівної кампанії 1932 р., труднощі з виконанням державних планів хлібозаготівель, голодування населення, випадки людоїдства, порушення місцевими органами влади законності, знущання над селянами, репресії тощо.

  У книзі описується багато моментів, які довгий час приховувалися владою.  

Метою написання є два аргументи – це докорінна відмінність українського Голодомору від загальносоюзного голоду, що був викликаний політикою. В Україні голод був потужніший,  ніж в інших країнах, тому що держава особливо тиснула на республіку — виробника основної зернової продукції.

На підставі багатьох документів і свідчень автор у книзі засвідчує те, що Голодомор 1932-1933 рр. в українському селі являв собою результат замаскованої під хлібозаготівлі каральної акції з вилучення у селян всього наявного у них продовольства. Доведено, що Сталін застосував цю терористичну акцію в ситуації гострої кризи і голоду в багатьох регіонах СРСР, які були наслідком здійснюваної Кремлем прискореної «революції згори».

А ще в книзі доказовий матеріал засвідчує, що Голодомор був конкретною подією, а не генеральною лінією керівників партії. Тлумачення причин застосовується проти України терору голодом слід шукати на перетині соціально-економічної і національної політики Кремля, наслідки якої стали очевидними на початку 30-х років.

  У книзі приділено достатню увагу наслідкам десятирічної політики коренізації в УРСР і на Кубані.

У розповідях Станіслава Кульчицького наведено різноманітні докази, одним з них є підтвердження сталінського наміру створити для громадян України життєві умови, розраховані на їх часткове знищення. Внаслідок цього Голодомор в Україні підпадає під юридичні визначення Конвенції ООН «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього».

Служба безпеки України в 2009 році вперше оприлюднила список 136 осіб, відповідальних за Голодомор 1932-1933 років в Україні. Досі поширення інформації про цю трагедію було обмежене тільки розповідями про страждання жертв. Тепер, коли стали відомі прізвища конкретних винуватців, виникла потреба поширити цю інформацію в Україні і серед закордонного українства.

Книга допомогла мені усвідомити, що терор голодом у поєднанні з репресіями проти безпартійної української інтелігенції та членів КП(б)У мали на меті попередити соціальний і політичний вибух в найбільшій національній республіці.

Станіслав Кульчицький описував різноманітні цитати, як українських так і зарубіжних професорів. Один з них відомий американський професор Й. Шумпетер, на мій погляд висловив доречну думку щодо цієї проблеми (теми): «Справді страшна річ у сталінському режимі – не те, що він заподіяв мільйонам жертв, а факт, що він мусив це заподіяти, якщо хотів вижити».

У роботі Станіслава Кульчицького позивним те, що є багато посилань на інші джерела і також в ній існує об’єктивна логіка розвитку подій. Керуючись нею, я змогла зробити для себе висновки, і побачити голодомор в Україні як гіркий геноцид: мовою документів та очима свідків.